Відкритий космос (оповідання на 54 секунди)

Жив собі бард на ім'я Едуард. Грати і співати він не вмів, але ж це зовсім не головне для барда. І взагалі не головне.

У нього з народження були всі задатки, аби стати економістом або навчитися літати. Натомість він любив дивитися в обличчя і бачити в них хмаринки. Он та схожа на чудернацьку тваринку.

Його дитинство скінчилося в 17 з першим ударом міліцейського черевика в живіт. Його дитинство може скінчитися в 35 з появою пивного черевця і солідної ходи. Його дитинство не скінчиться ніколи.

У нього навіть була дівчина. Два тижні. Йому в ній подобалося практично все: фігура, ноги, талія, обличчя, вуха, ніс, шия. Вони цілувалися серед котів, хоча в обох була на них алергія. Але вона неправильно утворювала дієприслівники доконаного виду. Тому коли на чотирнадцятий день вона подзвонила і сказала, що у них нічого не вийде, він мовчки видалив її номер з записної книжки.

Я, наприклад, не служив, не сидів, не заводив сім'ю і не захищав кандидатську. Все, що я знаю про життя - це як рве тіло безперервний фізичний біль тривалістю сім з половиною місяців. Для побудови впорядкованогопоміркованогоуніфікованого життя - мало. Катастрофічно мало. Едуарду, втім, вистачало.

Але одного разу, поки він спав, радянські війська висадилися на Марсі. Прокинувшись вранці, він усвідомив, що в житті потрібна мета. Пішов і записався у восьмий загін військових космонавтів ім. тов. Ворошилова. І ось тоді він зрозумів.