День літнього сонцестояння

На ржаві рейки осідає пил

І шматочки битої цегли.

Сонце третій день в зеніті,

Сонце стоїть.

Так було тисячу років до цього дня.

І так буде тисячу років опісля.

Запилені рейки кудись біжать.

Вони не знають, куди.

Їм важливий процес заради процесу.

А як давно ТИ в останній раз

Йшов назавжди?

Що ще залишилося від тебе?

Твої сни? Твій голос?

Твій значок Металург-Запоріжжя?

І коли ти дивишся в порожній холодильник,

Порожній холодильник дивиться у тебе...

І все, що тебе ще тримає в цьому місті -

Два старих номери в потертому блокноті

І якісь дрібні монети в кишені

На сорок секунд розмови.

Металевий голос у слухавці:

«Набраний вами номер не існує.

...Не існує...

Ось уже сто сорок вісім років,

Як такий номер зник із телефонних довідників.

...Не існує...

А ти дурна нікчема.

Чому ти не зв'язався з ним раніше,

Коли у вас ще був час?

...Не існує...»

Але ще є монетки.

І ще один номер.

«Алло!»

«Алло, привіт!»

«Алло, хто це?»

«Це я, алло! Чуєш, це я!

«Алло, хто це?»

«Це... я...»

«Алло, говоріть! Алло!»

«Ваш час скінчився...

Ваш час скінчився...

Ваш час...»

...І тільки пил сідає на сонці,

Яке нерухомо стоїть у зеніті

Останню тисячу років.