Про самотність

- Ти боїшся собак? - Запитав пес.

- Я нічого не боюсь! - Сказала дівчинка.

- Тоді тобі напевно зовсім самотньо в цьому світі, де тобі нічого боятися.

- Зовсім не самотньо, - впевнено сказала дівчинка. - Я вже звикла.

***

- Як заряджати пістолет? - Запитала вона пса. - Треба напхати багато-багато патронів до ствола?

- Ні, - засміявся пес, - патрони потрібно вставляти в обойму. Ось, дивись.

- Зрозуміло, - сказала дівчинка і вистрілила в скроню.

- Так, у скроню завжди простіше, - задумливо сказав пес.

***

- Коли-небудь я піду до своїх, - сказав пес. - Знаєш, мені тут зовсім самотньо. Це не мій світ.

- Не твій, - погодилася дівчинка.

- А там, - замріяно сказав пес, - там - по-іншому. Там свої. Знаєш, як їх не вистачає тут?

- Знаю, - сказала дівчинка, хоча вона й не знала, бо в неї не було своїх.

***

- Дев'ятий поверх? - Запитав пес, виглядаючи у вікно.

- Десятий, - сказала дівчинка. - Сьогодні я вирішила перестрахуватися.

- Ясно, - сказав пес, дивлячись на її розпластане на асфальті маленьке тільце.

***

- Всі зраджують, - спокійно сказала дівчинка. - У цьому їх зміст. Тому не можна ні до кого прив'язуватися.

- Пізно, - сумно сказав пес. - Собаки дуже швидко прив'язуються, і в цьому їх зміст.

- Тоді мені їх шкода, - сказала дівчинка.

- А ти хіба не хочеш ні до кого прив'язатися? - запитав пес.

- Ні. Це дуже боляче, - відповіла вона і почухала пса за вухом.

- Тобі ніколи не буває самотньо?

- Я звикла. Я завжди тільки одна, і мені ніхто не потрібен, - сказала дівчинка і притиснулася до густої шерсті пса, що пахла реп'яхом і далекими полями.

***

- Знаєш, а я рада за тебе, - сказала дівчинка, акуратно витягуючи колючки, що заплуталися в шерсті пса. - Адже там на тебе чекають свої. І якщо ти переступиш поріг - там будуть вони. Вони тобі скажуть: чорт візьми, як же тебе давно не було. І ти їм скажеш: так. І ви зрозумієте одне одного.

Пес похитав головою.

- Нічого не вийде.

- Чому? - Дівчинка здивовано подивилася на нього.

- У мене немає своїх. І ніколи не було.

- Як так? - Дівчинка засмучено дивилася в його очі. - Отже, ти мене обдурив?

- Я обдурив себе, - сумно сказав пес. - Не більш ніж себе.

***

Пес любив грати на гітарі. Сидіти в порожній квартирі і грати на майже розтрощеній гітарі. Він відчував красу фальшивих нот і химерних акордів, тремтячого голосу і скуйовджених струн, це почуття, яке нікому не було під силу, почуття, яким він володів сам. І в цьому був весь він.

***

Дівчинка побачила тільки записку. «Йду до своїх».

Того вечора вона вмирала одна. Без пса. І це був останній раз.

Коли вмираєш на самоті - це назавжди.